Колоніальна демократія не є результат природної еволюції даної країни в чинність її внутрішніх умов і закономірностей її історично сформованого соціально-політичного ладу. Вона є щось штучній, нав’язаній цій країні ззовні й всупереч її історично сформованим можливостям і тенденціям еволюції. Вона підтримується мірами колоніалізму. При цьому колонізовувана країна виривається з її колишніх міжнародних зв’язків. Це досягається шляхом руйнування блоків країн, а також шляхом дезінтеграції більших країн, як це мало місце з радянським блоком. Радянським Союзом й Югославією. Іноді це робиться як звільнення даного народу від гніта з боку інших народів. Але частіше й головним чином ідея звільнення й національної незалежності є ідеологічні...

щоб намічена жертва сама полізла йому в пащу так ще при цьому випробовувала б подяку. Для цього й існує потужна система спокус й ідеологічна обробка. Але при всіх обставинах западнизация є активна операція з боку Заходу, що не виключає й насильство. Добровільність із боку западнизируемой країни ще не означає, що все населення її одностайно приймає цей шлях своєї еволюції. Усередині країни відбувається боротьба між різними категоріями громадян за й проти западнизации.
Була розроблена також і тактика западнизации. У неї ввійшли міри такого роду. Дискредитувати всі основні атрибути суспільного устрою країни, що має бути западнизировать. Дестабілізувати її. Сприяти...

Це - на словах. А на ділі западнизация (у розглянутому тут змісті!) має реальною метою довести намічені жертви до такого стану, щоб вони втратили здатність до самостійного існування й розвитку, включити їх у сферу впливу й експлуатації західних країн, приєднати їх до західного миру не в ролі рівноправних і равномощных партнерів, а в ролі зони колонізації.
Западнизация не виключає добровільність із боку западнизируемой країни й навіть жагуче бажання піти цим шляхом. Захід саме до цьому й прагне,

ЗАПАДНИЗАЦИЯ ЛЮДСТВА

Західні країни сформувалися історично в “національні держави” як соціальні об’єднання більше високого рівня соціальної організації порівняно з іншими країнами, як свого роду “надбудова” над прочим людством. Вони розвили в собі чинності й здатності домінувати над іншими народами, скоряти їх. А історичний збіг обставин дало їм можливість використати свої переваги у своїх інтересах. Вплив цього явища на долі людства було й залишається суперечливим. Воно було могутнім джерелом прогресу. І воно ж було не менш могутнім джерелом нещасть. Воно з’явилося причиною незліченних кровопролитних війн, включаючи дві світові, а також причиною загибелі багатьох народів і цілих цивілізацій. Воно не тільки не...

Принципово важливо тут те, що в західному світі зложилася соціальна структура, у якій є компоненти, ставящие цілі еволюційного характеру й глобального масштабу, що виробляють плани досягнення цих цілей, що володіють здатністю й коштами управляти величезними масами людей, примушуючи їх до діяльності по реалізації цих планів, що розпоряджаються колосальними матеріальними ресурсами, достатніми для того, щоб історичні процеси, що раніше були стихійними, зробити свідомими.

Глобальне сверхобщество складається не по типі суспільств західного типу, а по типі сверхобществ. Його компонентами стають що формуються западнистские сверхобщества. І поєднує їх у ціле надбудовна частина глобального сверхобщества - “суспільство другого рівня” світового масштабу. Саме воно править людством у наш час, а не якась невелика купка багатіїв. Воно містить у собі, звичайно, грошовий механізм західного миру й використає його як кошти керування Заходом і прочим людством. Але для керування одним Заходом, у якому живе до мільярда чоловік, цього мало. А для втримання під своїм контролем біля п’яти мільярдів іншого людства - тим більше. Потрібні потужні збройні сили,...

Тенденція до інтеграції Заходу мала місце завжди. Вона приймала всілякі форми - взаємне проникнення, культурний вплив, економічні зв’язки й т.д. Цю тенденцію виражали й війни, включаючи світові. Що нового внесло в цю тенденцію наш час? Це нове пов’язане з формуванням сверхобществ і з їхнім об’єднанням на цій основі, тобто з “вертикальним” структуруванням людства. Останнє укладається в тім, що виникають незліченні й різноманітні організації, установи й підприємства загальзахідного (наднаціонального) характеру. Їх уже зараз налічуються десятки (якщо не сотні) тисяч. Вони не належать ні до якої окремої країни. Вони піднімаються над ними. У їхню діяльність уже зараз залучені багато мільйонів людей. Вони...

ті до цьому незліченні змови країн, незліченні зустрічі їхніх глав, спільні заходи.
Сучасний Захід не є всього лише сума країн США, Англії, Німеччини, Франції й інших їм подібних західних “національних держав”. Це є соціальне утворення, більше складне й більше високого рівня організації. Воно містить у собі як основу й структурні компоненти згадані “національні держави”, але не зводиться до них. Воно є молодим з історичної точки зору: воно початок складатися після Другої світової війни й ще перебуває в стадії формування. Воно не є щось идиллически гармонічне ціле. Формування його відбувається в гострій боротьбі. Усередині його мають місце конфлікти...

Наскільки я пам’ятаю, в усі післявоєнний час західні політики, ідеологи й журналісти постійно говорили про Захід як про щось єдиному. Але коштує сторонній людині заговорити про Захід саме як про таке ціле, як негайно випливають заперечення, начебто ніякого єдиного Заходу взагалі немає в природі. Як аргументи при цьому приводяться розходження інтересів західних країн, конфлікти між ними й т.п.
Очевидно, коли говорять про єдність Заходу, мається на увазі єдність в одному змісті, а коли єдність заперечується - в іншому. Звичайно, Захід як єдина національна держава начебто Франції, Італії й т.д. не існує. Але національні держави суть не єдина форма людських...

державою із претензією диктувати свій порядок всій планеті. Однак вона є ідея не тільки американська, а загальзахідна. Щоб установити бажаний світовий порядок, США повинні мобілізувати зусилля всього західного миру. Поодинці їм це завдання не вирішити. З іншого боку, західні країни окремо не в змозі зберегти своє положення у світі. Вони можуть утриматися на досягнутому ними рівні лише спільними зусиллями. А США вже зайняли місце лідера в їхньому спільному русі до світової гегемонії.
Єдине людство можливо, але не як мирне співіснування рівноправних країн і народів, а як структуроване соціальне ціле з ієрархією країн і народів. У цій ієрархії...